Як спілкуватися з дитиною

Те, як ми ставимося до дитини, впливає на те, чи зможемо ми знайти спільну мову, досягти взаєморозуміння, задоволення, радості у взаєминах.

Важливо поважати дитину як особливу людину, поважати іі думку й почуття, демонструвати цю повагу. Важливо прагнути зрозуміти намагатися уявити себе на її місці. Важлива зацікавленість до її світу та життя. Тоді дитина почувається потрібною. Тоді вона готова довіряти батькам, дружити з ними.
Що можуть робити батьки, щоб дитина сприймала себе саму як гарну, здібну, добру людину?   
Більше помічати хорошого в дитині, акцентувати увагу на тому, що в неї виходить, простіше кажучи, більше хвалити її справи і вчинки, частіше обіймати дитину, пестити, говорити їй, як ви її любите, як вона потрібна вам, як добре, що вона у вас є.
Досвід свідчить, що хвалити завжди є за що, головне – мати бажання. Спробуйте підрахувати, скільки разів на день ви похвалили  дитину, а скільки разів – висловили своє невдоволення. Схвалень і заохочень у ваших стосунках повинно бути мінімум удвічі більше, ніж покарань і критики. Частіше говоріть дитині „можна”, ніж „не можна”, „обережно”, ніж „не смій”, „не роби”, „ні”.
Такий підхід не означає, що ви не повинні сердитися на дитину чи повинні приховувати свої почуття. Однак варто виражати своє невдоволення якоюсь дією дитини, а не дитиною загалом. Можна  засуджувати  вчинки, але не почуття дитини. Навіть якщо дитина відчуває гнів, роздратування, які зазвичай вважають  поганими, не засуджуйте її. Якщо вона їх відчуває, це означає, що на це є причини. Ви можете шукати  ці причини самі чи разом із дитиною.
Уникайте порівняння своїє дитини з іншими
Коли ви порівнюєте  свою дитину з іншими, ви тим самим нібито говорите їй, що вона гірша за інших, через що знижується самооцінка дитини. Часті порівняння призводять до того, що дитина і сама починає себе весь час порівнювати з іншими не на свою користь. У дитини може з'явитися відчуття, що б вона не робила, все одно вона не стане такою, як Петро, Марійка чи ще хтось. Тож навіщо старатися щось покращувати? І дитина починає поводитися таким чином, щоб підтвердити свій образ „недостатньо гарної”.
Порівнюйте, якою дитина була вчора і чого вона вже навчилась сьогодні, що вже робить краще, ніж раніше. Тоді ви зможете зрозуміти. Як вона розвивається і чим ви їй можете допомогти.
Усі батьки дуже лякаються, коли помічають, що дитина поводиться агресивно, обманює, занадто замкнена. Та й як тут не хвилюватися. Але насправді всі види поведінки є лише сигналом – щось про світ наша дитина ще не вивчила, чогось їй не вистачає, щось відбувається всередині неї, що змушує її поводитися так. В усіх таких випадках перелякані батьки приділяють дитині багато негативної  уваги. Це призводить до того, що дитина навіть може почати посилювати негативну поведінку. Спробуйте усі свої звернення до дитини замінити з негативу на позитив.
Які звернення дитина чує краще?
Досить часто конфлікти з дитиною виникають тоді, коли дитина не чує батьківських прохань чи вказівок. Це може бути пов’язане з проблемою відносин між вами і дитиною.  Водночас важлива і форма, у якій ми просимо дитину щось зробити. Позитивно формулюйте звертання до дитини.  Кажіть дитині, що робити, замість того, щоб вказувати, чого не робити. Наприклад, замість: „Не дряпай меблі”, треба сказати:„ Злізь зі столу"
-  Не поєднуйте декілька прохань чи вказівок.
- Давайте вказівки по одній, а не всі разом. Розділяйте великі прохання чи вказівки на декілька невеликих.  Наприклад, замість: „Прибери свої іграшки”, скажіть: „Склади кубики в коробку”.
- Говоріть дитині точно, що потрібно зробити.
Замініть такі висловлювання, як „Будь гарним” чи  „Роби правильно”, точнішими, такими як „Говори пошепки” чи „Будь ласка, сядь за стіл”
- Звертайтеся до дитини спокійно.
 Діти повинні навчитися реагувати на нормальний тон голосу, а не на крик, авторитарний тон чи благання.
- Говоріть чемно і з повагою.
Прохання і вказівки повинні бути чіткими та ясними, у них не має бути неповаги до дитини. Дуже допомагає слово „будь ласка”.
- Прохання і вказівки повинні бути такими, щоб дитина була здатна їх виконати.
Важливо, щоб прохання і вказівки збігалися з фізичними й розумовими можливостями дитини. Трирічна дитина не зможе зав’язати самостійно шнурки, а п 'ятирічна вже спроможна це зробити. Просто так дитина не стане акуратною. Якщо до цього дитина сама не складала іграшки, отже, у неї ще не має навичок. Її треба спочатку навчити цього, а потім уже вимагати, щоб вона склала іграшки на місце.
- Використовуйте команди і накази тільки тоді, коли вони потрібні.
Прямі команди повинні використовуватися тільки тоді, коли справді важливо, щоб дитина їх виконала.
Наприклад, в екстреній ситуації, коли хтось поранився, потрібно щось дуже терміново зробити.
- Використовуйте вибір, коли це можливо.
Пропонуйте дитині, якщо є можливість, обирати, що одягати, - сині чи жовті панчохи, як провести час.
- Пояснюйте, чому ви просите чи вимагаєте.
Пояснення краще давати до прохання чи вказівки. Не варто їх давати між проханням і його виконанням, оскільки діти можуть намагатися залучати батьків до дискусії,  щоб не робити того, що батьки просять.
- Хваліть!
Не забувайте похвалити  й подякувати дитині за зроблене. Адже якщо ми просимо про щось чужу людину і вона виконує наше прохання, ми обов’язково говоримо їй „дякую”!

Інформаційна служба освіти